Бурмака Василь Антонович народився 25 лютого 1918 року в селі Нове Мажарове Зачепилівського району в сім’ї селянина, українець. Закінчив 7 класів у рідному селі, навчався у школі ФЗУ, працював слюсарем на  Нижньодніпровському вагоноремонтному заводі (м. Дніпропетровськ).
У 1938 році його призвали до лав РСЧА, брав участь у звільненні Червоною Армією Західної України та Білорусі у 1939 році. У 1941 році закінчив Балашовську школу льотчиків.
З серпня 1943 року старший льотчик 809-го штурмового авіаційного полку 264-ї штурмової авіадивізії 5-го штурмового авіакорпусу 5-ї повітряної армії 2-го Українського фронту лейтенант Бурмака В. А. - в діючій армії. У цьому ж році був прийнятий у члени Комуністичної партії.
До січня 1945 року він здійснив 120 бойових вильотів на штурмування ворожих військ. За сміливість, мужність та відвагу при виконанні завдань командування на фронті Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року капітану Бурмаці Василю Антоновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В 1952 році він закінчив Краснодарську вищу офіцерську авіаційну школу штурманів ВПС, а в 1954 році – 10 класів. У 1959 році майор В.А. Бурмака вийшов у запас. Працював на електровозоремонтному заводі у Запоріжжі. Вів велику роботу з військово-патріотичного виховання молоді.
13 листопада 2008 року відвідав Зачепилівку, зустрівся з учнями місцевого ліцею.
 
Кизима Андрій Іванович народився 22 серпня 1918 року в селі Рунівщина Зачепилівського району, у багатодітній сім’ї селянина, де крім нього було ще троє дітей, українець. Закінчив Харківський авіаційний технікум в 1939 році та аероклуб. Працював токарем на турбогенераторному, електромеханічному заводах.
В 1939 році Кизиму А. І. призвали до лав Червоної Армії. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939 – 1940 рр. У 1941 році закінчив Ульяновську військово-авіаційну школу пілотів. Досвідчений командир готував кваліфіковані кадри фронту. З лютого 1943 року у діючій армії – командир авіаескадрильї 943-го Червонопрапорного Нарвського штурмового авіаполку 277-ї Червонопрапорної ордена Суворова 2-го ступеня Красносільської штурмової авіаційної дивізії 1-ї повітряної армії 3-го Білоруського фронту, тричі поранений. Командуючи авіаескадрильєю, проявив себе стійким, відважним льотчиком-штурманом, майстром бомбових ударів по ворогу. За роки війни Кизима А. І. здійснив 160 бойових вильотів,  знищив 10 танків, 3 батареї далекобійних, 28 зенітних гармат, понад 30 ворожих літаків на аеродромах і три – у повітряних боях. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 року Андрію Івановичу Кизимі присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Вже після війни став членом Комуністичної партії (1947 рік).
Після війни А.І. Кизима прослужив в авіації ще двадцять років. У 1965 році через хворобу пішов у відставку у званні полковника. Проживав у Ленінграді (зараз місто Санкт-Петербург Російської Федерації). Помер у 1996 році.
 
Коваленко Петро Данилович народився 15 грудня 1918 року в селі Педашка Перша, Зачепилівського району у сім’ї селянина, українець, член ВКП(б) з 1943 року, освіта – 7 класів, працював у колгоспі.
У 1938 році його призвали до лав РСЧА. Брав участь у боях на Халхін-Голі. У наступному році демобілізувався, закінчив Коломацьку зоошколу, працював зоотехніком у рідному селі.
З вересня 1941 року Коваленко П. Д. знову у лавах Збройних сил. Проходив службу гвардії сержант командиром відділення 90-ї окремої роти зв’язку 62-ї гвардійської стрілецької дивізії 37-ї армії Степового фронту.
28 вересня 1943 року він під вогнем ворога разом з передовою частиною переправився на протилежний берег Дніпра у села Міщурин Ріг, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області, протягнув кабель через річку, встановив зв’язок з командним пунктом 184-го гвардійського стрілецького полку. Декілька разів ремонтував обірваний після вибухів снарядів кабель, забезпечуючи стійкий зв’язок командира дивізії з підрозділами на плацдармі. За здійснені подвиги при форсуванні водної перешкоди і безперебійний зв’язок командування дивізії з частинами на плацдармі Президія Верховної Ради СРСР присвоїла 22 лютого 1944 року гвардії сержанту Коваленко Петру Даниловичу звання Героя Радянського Союзу.
У жовтні 1945 року він демобілізувався, працював зоотехніком райземвідділу у Зачепилівці. У 1949 році переїхав до Києва, працював заступником управляючого українським відділенням "Союзрибпромкадри”, у Київському міськвиконкомі, у БМУ–13.
Помер 17 червня 1993 року.
 
Нечипоренко Микола Гаврилович народився 10 грудня 1896 року в селі Миколаївка Зачепилівської волості Костянтиноградського повіту. Навчався в парафіяльній школі. Учасник Першої світової війни.
У 20-30-х роках М. Г. Нечипоренко вирощував хліб, створював колгоспи,  працював на різних посадах: головою Бердянського сільського споживчого товариства, головою виконкому Бердянської сільської ради, головою колгоспу "Червоний Жовтень”.
У серпні 1941 року М.Г. Нечипоренко був призваний до лав Червоної Армії. Воював на Південному, Сталінградському, Донському, Західному, Ленінградському, 2-ому Українському фронтах.
За смілі і рішучі дії, мужність і відвагу, виявлені в боях за Будапешт, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року гвардії рядовий Нечипоренко Микола Гаврилович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Після демобілізації Микола Гаврилович повернувся в колгосп «Червоний Жовтень», де працював до 1960 року: польоводом, головою і заступником голови колгоспу, завідуючим конефермою, обліковцем тракторної бригади, очолював бригаду по боротьбі зі шкідниками сільськогосподарських культур. Та й після виходу на пенсію його часто можна було бачити то на фермі, то в бригадах, на зустрічах із школярами.
Помер Микола Гаврилович Нечипоренко 25 травня 1975 року, похований на кладовищі села Червоний Жовтень.
 
Сипало Іван Миронович народився 14 червня 1922 року у селі Зачепилівці (Харківської області). У сім’ї було 7 дітей: 6 хлопців і одна дівчина. Батьки були зовсім неписьменні, але хотіли, щоб діти здобули освіту.
Іван Миронович у 1941 році закінчив Зачепилівську середню школу, отримав атестат.
У січні 1942 року його призвали до лав Червоної Армії. Закінчив курси молодших лейтенантів. Командував взводом автоматників. Всю війну пройшов у піхотних частинах.
14 липня 1944 року рота старшого лейтенанта Сипала, успішно форсувавши Неман у районі населеного пункту Мяркине (Латвія), захопила плацдарм на протилежному березі ріки і міцно утримувала його до підходу основних сил полку.  
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність і відвагу, виявлені при форсуванні Неману, командиру стрілецької роти 12-го гвардійського стрілецького полку 8-го гвардійського стрілецького корпусу 11-ї гвардійської армії гвардії старшому лейтенанту І. М. Сипалу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1946 році демобілізувався.
Закінчив у 1952 році Харківський державний педагогічний інститут ім. Г. С. Сковороди. Працював у Харківському обкомі КП України, обласному Управлінні культури, очолював обласну бібліотеку для дітей.
До останніх своїх днів мешкав полковник у відставці Іван Миронович Сипало у м. Харкові.
Помер 11 листопада 2002 року.